Храм Собору Святого Архістратига Михаїла і усіх небесних сил

Українська Православна церква Київського патріархату

Городоцького благочиння Львівсько-Сокальської єпархії

м. Комарно, Городоцький район, Львівська область, вул. Щирецька, 36


Настоятель храму: митрофорний протоієрей Роман Шак

Святкування 1025-го ювілею Хрещення Київської Русі
словами очевидця

У Свято-Михайлівському соборі вже майже тиша. Мирян у храмі небагато, бо вже звершилися всі основні події дня. І ось у центральних воріт ступає Його Святість – Патріарх Київський і всієї Руси-України. З одухотвореним обличчям, лагідною батьківською посмішкою уділяє благословення своїй пастві. Люди зі сльозами на очах зичать своєму Пастирю здоров’я і дякують, а він промовляє просто: «Моліться!» А перед тим наче і не було стільки праці і доріг. Патріарх щоденно продовжує нести духовну варту. Він завжди є зі своїм народом і служить Богу і своєму народу. Щож, святкування 1025-річчя Хрещення Руси-України не є обмежене якимось строгим регламентом, хоч і відбувалася уставним чином – мирно, боголіпно, з великим духовним піднесенням.

А події 28 липня 2013 року, як і 27-го числа показали хто є хто у нашій державі, якого ми роду-племені, яких ми маємо сусідів, братів. Наш велетисячний похід через столицю нагадав ще і такі поетичні рядки: «Я єсть народ, якого правди сила. Ніким звойована ще не була...»

Скажу більше: навіть заради слів, які ми почули від Святішого Патріарха Філарета на Володимирській гірці, варто було їхати до столиці України-Києва. Отож, група мирян Городоцького деканату Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП разом зі священиками прибули у Київ 28 липня. Дорогу до кафедрального Володимирського собору більшість подолала пішки з залізничного вокзалу. Розглядалися навколо, адже багато хто з нас ще не бував у столиці. У якусь мить погляд вихопив вказівник: «Мечеть – 4,5км.» Що ж, Київ здавна давав притулок багатьом народам і не перешкоджав їм у їх віруваннях.

Та нині всі погляди звернені до Києва православного, як колиски християнства східних слов’ян. Вражає величезна кількість народу біля і у самому храмі. Багато паломників з усіх куточків України, чуємо різні говірки, линуть духовні патріотичні пісні. До початку Архієрейської служби чимало людей встигає прикластися як до мощей Великомучениці Варвари, так і до мощей Святителя Макарія Митрополита Київського, і також до святочноприбраної ікони рівноапостольного князя Володимира – на честь його почитання.

Надзвичайний настрій піднімають дзвони собору. Звучать вони з такими переливами, що душа лине ввись: і урочисто, і зворушливо, і радісно одночас. Скрізь розмаїття вишиванок, відсвічують світлим промінням священичі фелони.

... Ось Його Святість – Філарет разом з почтом по-батьківськи благословляючи православних входить до собору. Розпочинається літургія. За якийсь час чуємо слова Святого Письма, які у цей день здаються якимись особливо зворушливими: «Я-двері, - каже наш Божественний Спаситель, - коли через Мене хто ввійде, спасеться...(Ів. 10,9). Молиться народ, линуть піснеспіви.

По звершенні літургії розпочинається одна з найважливіших подій 28 липня. З воріт собору вирушає багатотисячний Хресний хід. Попереду – процесійний хрест, ікона Києво-Братської Матері Божої.

Навіть осмислюючи цю ходу, оглядаючи її збоку чи з висоти пташиного польоту, відразу і не добереш слів. Сотні священиків, єпископів, митрополитів, тисячі мирян, преса, телебачення. Замало сказати про духовне піднесення. Швидше це – одухотворенна хода переможців, але без гордині і вивищення, а зі смиренням, богоприємлива, торжествуюча. Велич цієї події можна зрозуміти, лише переживши її. А цілющу силу спільної молитви стількох людей одночасно, напевне, відчули всі.

Ось палахкотять куполи золотоверхого Михайлівського, а дзвони його несуть у вись славу про Боже провидіння і могутність. Випадкова співрозмовниця – старшого віку киянка, наголошує, як мило і добре тут усім разом. Бо нема охорони, снайперів, перепусток, тож прийшли усі, хто захотів.

Справжню бурю схвальних оплисків викликали слова Святійшого після звершеного ним молебня: «учора тут відправляв Московський патріархат: для державних мужів і чиновників, а сьогодні тут відправляє Київський патріахат: для українського народу».

Чимало людей ділилися потім, що у ту мить від почутого у них перехопило подих і несила було стримати сліз. Нагадав наш Патріарх також слова Сина Божого про необхідність мати любов між собою. Інакше ми не будемо Його учнями.

Співпережити цей емоційний стан, відчути глибину Божого слова, силу духа тисяч народу там, на Володимирській гірці, неможливо ні через якісь перекази, перегляди в Інтернеті. Все це мало настільки важливу суть, що так просто її не переповісти. Сама атмосфера духовності проганяла фізичну втому, було настільки багато тепла і доброзичливості між людьми один до одного.

А приклад у цьому подавав наш духовний батько – Святійший Патріарх Філарет, котрий не лише пішою ходою пройшов увесь Хресний хід, а й молився, благословляв вірних Церкви. Підносимо з буденності відчуття Божої благодаті. Такої сили-силенної православного люду Київ не бачив вже давно. Воістину: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє».

Настрій цей ще довго пануватиме в наших душах. І якби не намагалися його порушити так звані «доброзичливці», (а насправді провокатори) істина залишиться такою якою вона є. Якби не перетягали ковдру на себе, якби не приміряли собі чужі заслуги, якби не хотіли підмінити Божу правду на модну півправду, все було би так, як має бути. І тисячолітня історія церкви української, православної непідвладна ні людям, ні їх злим намірам. Боже – воно ж непорушне.

Татіана Тріщук-Крилова,
парафіянка церкви св. Арх. Михаїла,
м. Комарно.